Народився у селі Висоцькому Полоцького повіту Вітебської губернії у багатодітній селянській родині. Мав трьох братів та сестер. Батьки, попри власну неписемність, доклали усіх зусиль, аби їхні діти мали вищу освіту.
У 1937 році закінчив Полоцьке педучилище. У сільській школі після училища відпрацював лише рік, бо війна перервала навчання та початок кар’єри.
Із 1939 по 1941 рік відбував строкову службу в Ленінградському військовому окрузі, а з червня 1941 року – в чинній армії. Був помічником командира взводу, заступником політрука й командира батареї. Бойовий шлях Олександра Павловича, як ланцюг, складався з таких міст: Ладога, Тихвін, Ленінград, Новгород. У 1942 році отримав поранення. Найпочеснішою нагородою з чималої кількості є орден Червоної Зірки.
Все ж таки своє життя вирішив пов’язати з педагогікою, а тому, закінчивши у 1947 році історичний факультет Вінницького педагогічного інституту, працював військовим керівником, учителем історії у вінницьких школах №17 та №2, заступником директора середньої школи №4.
Із 25 липня 1950 року чоловіча семирічка (майбутній ліцей № 17) отримала статус повної середньої школи для хлопчиків та дівчат. Із цього моменту навчальний заклад мав адресу вулиця Інтернаціональна, 2.
У 1952 році Олександр Павлович став директором 17 школи, яка через декілька років його керівництва виборола перше місце серед найкращих! Соловйов мав дійсно винятковий талант у вдалому підборі кадрів, створенні згуртованого колективу й пошуку обдарованих учнів. Його творча самовіддана праця втілилась у конкретні справи.
Усі зусилля педколективу було спрямовано на забезпечення найвищого рівня загальної освіти в поєднанні з трудовим навчанням та позакласною роботою, оскільки школа була загальноосвітня, трудова, політехнічна. При школі було створено сільськогосподарський комплекс: теплиця, сад, дослідна ділянка, які на цю мить продовжують бути чудовим місцем, де учні можуть вирощувати різні рослини, відпочивати та знайомитися з природою.
Олександр Павлович підтримував молодих та ініціативних колег, але завжди ставився з повагою до педагогів з досвідом роботи. Він не керував колективом однодумців, а тільки корегував спільну працю.
Поряд з бойовими нагородами у 1978 році з’явився орден Трудового Червоного Прапора, а також орден “Знак Пошани”, медаллю Макаренка та надано звання “Заслужений вчитель України”. Соловйов Олександр Павлович очолював СШ №17 майже 34 роки!
Учні та вчителі пам’ятають Соловйова не тільки як професійного директора та вчителя історії, а також як людину з щирим серцем та відкритою душею. Хоч він був строгий та серйозний, але ніколи не підвищував голос на дітей, попри всі курйозні ситуації.
Коли незнайомий чоловік просив допомоги, то Олександр Павлович не роздумуючи запропонував місце роботи у навчальному закладі й віддав власні години історії, аби той мав змогу працювати й годувати родину. Директор жив зі своєю сім’єю у невеликій квартирі, в стіні якої з часів війни залишилася тріщина, що збільшувалася з кожним днем.
Оскільки керування, на той час, середньою школою прийшлось на важкі післявоєнні роки, то виникало багато ситуацій у закладі, які несли небезпеку учням та вчителям, але директор завжди знаходив дипломатичні шляхи розв’язання проблеми. Саме він став наставником і прикладом для багатьох випускників сімнадцятої, які починали педагогічну кар’єру не лише в Україні, а навіть за кордоном. Чимало з тих, хто навчався у нашому ліцеї, приводили сюди у перший клас своїх дітей і онуків, бо були впевнені у професійності колективу вчителів.
Олександр Павлович не писав ніяких книг чи дисертацій про власні успіхи у розвитку сфери освіти, але його досвід та праця укладена у випускників 17 школи, які завжди пам’ятатимуть його мудрість, працьовитість та освіченість!
Вінницький фізико-математичний ліцей №17 розташований за адресою вулиця Олександра Соловйова 2. І попри сьогоднішній воєнний стан, постійні бомбардування та небезпеку продовжує справу Олександра Павловича з розвитку освітнього процесу на новому рівні, навчання учнів глибоких знань, поповнення дружнього педагогічного колективу ініціативними вчителями та впровадження сучасних технологій!
Пам’ятаємо, шануємо і пишаємося!