«Як я можу сказати тобі, що я відчуваю?»
Сильні почуття трапляються, і коли це відбувається, вони часто супроводжуються інтенсивними, рефлекторними реакціями, які вириваються назовні без жодних роздумів чи планування. Це гаряча енергія, що вирує, роз’їдає та накопичується, і вона може змусити людей діяти так, як вони ніколи б не вчинили за звичайних обставин.
Розлючені дорослі, можуть кричати, тупотіти, бурчати або грюкати дверима краще за будь-яку дитину.
Звичайно, гнів – це не єдине сильне почуття. Їх багато: смуток, страх, огида, здивування, щастя – і мішанина з усього, що знаходиться між ними. Що більше емоцій ми можемо відчувати, реагувати на них і почуватися комфортно з ними, то більше ми можемо:
- Виявляти свої емоції та спілкуватися з іншими;
- Бути емоційно гнучкими;
- Зменшити інтенсивність неприємних сильних почуттів, таких як тривога, страх і самотність.
Ми маємо навчитись керувати нашими сильними почуттями, щоб наші сильні почуття не керували нами. Та чи легко це зробити? Мабуть, інколи це буває складно, але можливо.
Хоч нам, імовірно, хотілося б, щоб наші діти завжди були щасливими, виявляється, що в такому разі, вони будуть не зовсім здоровими. Дослідження показують, що ті, хто відчуває емоційне розмаїття, діапазон і численну кількість як негативних так і позитивних емоцій, є щасливішими і здоровішими. Як зазначає психологиня Сюзан Девід: «Сильні емоції – це частина нашого контракту з життям. Ви не зможете досягти кар’єрних успіхів, створити родину чи зробити світ кращим без стресу та дискомфорту».
Пригнічення емоційних думок, почуттів та висловлювань, може мати негативні наслідки. Дослідження показують, що емоційне пригнічення та ігнорування, призводять до того, що з часом діти стають неврівноваженими, засмученими, депресивними, тривожними та більш негативно налаштованими. І навпаки, коли батьки приймають почуття своїх дітей і розглядають емоційні прояви як можливість співпереживати, спілкуватись та розробляти стратегії, діти зазвичай, мають менше емоційних і поведінкових проблем, включно з проблемами, пов’язаними із гнівом, тривогою та вередуванням.
Чи варто ділитись з дітьми своїми негативними емоціями?
Звичайно, першою реакцією може бути слово «ні», адже ми хочемо захистити наших дітей від неприємних речей у житті. Але практика показує, що батьки та інші дорослі, які приховують свої негативні почуття від власних дітей, можуть не лише збивати їх із пантелику, але й здаватись менш емоційно доступними.
Батьки, які визнають і справляються з поширеними негативними почуттями, такими як гнів, смуток і страх, показують дітям, як упоратись з цими емоціями, регулювати їх та покращувати ситуацію.
Коли ви навчаєте дітей знанням про емоції, важливо давати їм на вибір ярлики, що відображають нюанси багатьох емоцій, які можуть відчувати люди. Зрозуміло, що трохи роздратованій дитині потрібен інший ярлик, ніж розлюченій, так само як і підлітку, який відчуває себе трохи буркотливим, потрібен інший ярлик, ніж тому, хто почувається розгубленим, пригніченим або нещасним.
Колесо Роберта Плутчика
(Центральне коло на колесі – афекти, середнє – базові емоції, зовнішнє – деякі складні емоції. Чим далі від центру, тим менш інтенсивним є переживання, у нижній точці, де пелюстки стуляються, – повний спокій, емоційний нуль. Отже, емоції бувають базові та складні.)
Колесо показує варіації інтенсивності та спорідненості (наприклад, протилежні смуток і радість або гнів і страх), а також змішані комбінації почуттів (огида + гнів = презирство). Все це можна використовувати, щоб допомогти дитині дати назви різноманітним емоціям.
Ми можемо використовувати такі колеса емоцій, попросивши дітей розповісти, що вони відчувають, а потім пояснити, як, на нашу думку, вони себе почувають, спираючись на їх візуальні сигнали, а також на те, як почуваємося ми і як почуваються інші.
Приклад:
- «Ти виглядаєш досить спокійно, сидячи біля води та відпочиваючи».
- «Ти стукаєш кулаками по столу – ти, мабуть, відчуваєш розчарування!».
- «Вона сидить одна і тихо плаче. Цікаво, чи не почувається вона самотньою?».
- «Твоя сестра не відчувала себе готовою до тесту, тому дуже хвилювалася перед його проходженням».
- «Я знаю, що ти був одночасно здивованим і засмученим, коли почув, що твій друг переїжджає».
Дозволяючи своїм дітям навчитися точніше описувати свої почуття, ви допомагаєте їм зрозуміти, що вони відчувають.
На думку педагогині Розалінд Вайсман, «деталізація» або конкретизація емоцій дозволяє молодим людям отримати потрібну допомогу в потрібний час, особливо коли вони відчувають тривогу, депресію, розгубленість, самотність, мають суїцидальні наміри або інші проблеми і потребують допомоги. Також варто зазначити, що це дозволяє їм розвивати кращі соціальні навички і стосунки з однолітками.
Роздрукуйте схему почуттів, таблицю або колесо емоцій і розмістіть їх там, діти зможуть їх бачити, користуватись ними та ставити запитання. Прості запитання (наприклад: «Що ти зараз відчуваєш?» або «Коли ти дивишся на обличчя свого маленького двоюрідного братика, чи можеш ти здогадатись, що він відчуває?») можуть розширити емоційний словник ваших дітей.
ВИ ПРИГНІЧУЄТЕ ЕМОЦІЇ ЧИ ВИРАЖАЄТЕ ЇХ?
Запитайте себе:
- Чи виявляю я розуміння емоцій моєї дитини, як позитивних так і негативних?
- Чи позначаю я свої почуття та ділюсь ними зі своїми дітьми відповідно до їх віку, щоб вони бачили, як справлятись з ними у здоровий спосіб?
- Чи використовую я прояв емоцій моєї дитини як можливість спілкуватись та навчати або стримувати і карати?
- Чи є я чутливим та готовим надати свою підтримку слухачем, який схвалює почуття своїх дітей?
- Чи активно я позначаю емоції своїх дітей, щоб у них була мова для самовираження?
- Чи готовий я допомогти своїй дитині обговорити, розв’язати проблему й впоратись із ситуацією, що її розчаровує, у відповідній для її віку позитивній формі?
- Чи показую я своїй дитині, що відчуваю цілу низку емоцій, позитивних і негативних, та можу виражати їх у здоровий спосіб?
Матеріали взяті із книги Робін Сільверман «Як розмовляти з дітьми про що завгодно»