Як вчителі можуть допомогти дитині
Школа – найважливіше місце соціалізації дитини.
Саме там вона вчиться будувати контакти, вирішувати конфлікти, лідирувати та слухатися. А стресова атмосфера у школі може серйозно вплинути на дитяче ментальне здоров’я.
Як помітити, що у школі дискомфортно? Як можуть допомогти вчителі? Та як навчити дитину розуміти свої емоції?
Як школа може піклуватись про ментальне здоров’я дитини?
Часто батьки пропускають у своїх дітей перші тривожні симптоми, пов’язані з ментальним здоров’ям. Натомість вчителі у школі можуть швидше помітити зміни у поведінці дитини, оскільки бачать її у взаємодії з однолітками.
Ось що може зробити школа, щоб стати безпечним місцем для дітей.
Не боятися говорити про ментальне здоров’я. Воно має зайняти окрему позицію у системі шкільних цінностей. Перший крок — вчити дітей дбати не тільки про своє тіло та довкілля, а й про добробут та психіку;
Організувати простори, сприятливі для фізичного здоров’я. Де діти можуть побігати, пострибати, пограти в активні ігри. Або навпаки — полежати та відпочити, якщо втомилися;
Створити простори для «розвантаження» — кімнати, де ніхто не потурбує, допоможе заспокоїтися та зосередитися;
Навчити просити про допомогу. Так посилюється психологічна відновлюваність: ми не стаємо стійкішими до стресових подій, але швидше повертаємося в ресурсний стан;
Підтримати дітей, які вже відчувають труднощі з ментальним здоров’ям. Такі діти більше страждають від чужих ворожих вчинків, ніж самі несуть загрозу;
Скерувати за фаховою підтримкою. А також впевнитися, що дитина отримала допомогу;
Запровадити програми для попередження проблем, пов’язаних із ментальним здоров’ям — антибулінгові, з конфлікт-менеджменту. Дітям і вчителям стане легше взаємодіяти, і психоемоційний стан покращиться у всіх.
Як протдіяти булінгу у школі?
Булінг, або цькування — одна з найпоширеніших проблем у школах, з якою в Україні стикалися 67 % дітей у віці 11-17 років. Якщо дитина регулярно потерпає від булінгу у школі й не отримує допомоги, це може призвести до тривожності, замкненості, депресії та навіть суїцидальних думок. Саме тому ігнорувати прояви булінгу дуже небезпечно.
Найперше вчителі, батьки й діти повинні розуміти, що таке булінг. Коли над однокласником постійно сміються інші, називають його неприємними словами, кріплять на спину стікери — це вже ознаки цькування. Інколи самі вчителі стають провідниками непрямого булінгу: їм також треба розуміти, що вони роблять не так, та як поводитися правильно.
Толерантність до булінгу повинна бути нульовою. Миттєва реакція з боку школи допоможе зупинити цькування і попередити майбутні випадки.
«Говорити треба з усіма: з булером, з тим, на кого він націлився, з батьками, з класом. Дітям треба дати здоровий спосіб отримати те, чого вони прагнуть: уваги, лідерства, добрих стосунків, коло друзів тощо», — каже докторка психологічних наук, голова Національного комітету EuroPsy, психотерапевтка Вікторія Горбунова.
Як допомогти дитині розрізняти й висловлювати власні емоції?
Уміння керувати емоціями дозволить дитині краще долати виклики в дорослому житті, легше комунікувати з іншими, проявляти емпатію, розуміти себе й дбати про своє ментальне здоров’я.
Ось кілька універсальних рекомендацій, які у цьому допоможуть.
Називайте почуття. З часом дитина запам’ятає, які слова виражають ті чи інші емоції, зможе їх ідентифікувати та говорити про них. Наприклад: «Ти не можеш розстебнути ґудзик і дратуєшся», «Мама йде на роботу і тобі сумно прощатися», «Хлопчик забрав у тебе іграшку й ти розсердився». Розмови про різні емоції дозволять нормалізувати їх, адже серед них немає «хороших» і «поганих».
Розкажіть і постійно нагадуйте, як краще висловлювати емоції. Тут у пригоді стане власний приклад — говоріть про свої емоції та показуйте, як даєте їм раду. Коли дитина трошки подорослішає, запропонуйте розв’язувати різні ситуації разом, а потім обговоріть, чому певні рішення доречні або ні. «Ти не можеш розстебнути ґудзик і дратуєшся. Що ти можеш зробити? Ти можеш або попросити про допомогу, або спробувати розстебнути ґудзик ще раз. Що ти хочеш зробити?»
Учіться контролювати власні емоції: відмовтеся від криків і покарань. Не піддавайтеся емоційному пориву покарати дитину — так ви тільки налякаєте її та похитнете довіру до вас. Присоромлення, покарання і «шльопання» — це емоційне і фізичне насильство над дитиною. Краще покажіть дитині, як вам вдається подолати роздратування, говоріть спокійно. Думайте про те, що вона так поводиться не «на зло» і не тому, що «погана» чи «невихована» — їй просто важко впоратися з емоціями.
Частіше обнімайте дитину. Тілесний контакт із батьками допомагає дитині відновити психологічний зв’язок і відчути себе в безпеці. Якщо дитина засмучена або пригнічена, підтримайте її. Спробуйте зрозуміти, що призвело до істерики й тоді з часом ви зможете попереджати такі емоційні сплески.
Хваліть дитину. «Перехвалити» чи «зіпсувати похвалою» дитину неможливо. Навпаки — діти, яких часто хвалять, виростають впевненими у собі. Тому щоразу, як дитина говорить про свої почуття, хваліть її за це. Так вона зрозуміє, що висловлювати свої почуття й обговорювати їх з іншими людьми — це нормально.
Матеріали взяті з сайту платформи “Ти Як?”
https://howareu.com/materials/shkola-i-mentalne-zdorovia-dytyny