Моя родина завжди відзначає День пам’яті та примирення 8 травня та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Мій прадідусь – Харьковий Василь Сафронович – майже з самого початку війни опинився у концентраційному таборі. У нашій родині зберігається номерок з його порядковим номером: це прямокутний шматок алюмінію, на якому вибиті цифри. Люди в концентраційному таборі не мали імен – лише номери. Цей номер він пам’ятав усе життя. Прадідуся у 1945 році звільнили американські союзні війська.
Моя прабабуся – Харькова Ганна Костянтинівна – усю війну пройшла медсестрою, працювала у військовому госпіталі. Чимало історій розповідала вона про те, як важко і страшно було працювати.
Я пишаюся своїми рідними і буду їх завжди згадувати і пам’ятати не лише у ці пам’ятні дні.
Коваль Ілля, 9-Б клас
Колектив шкільного музею ФМГ 17 вітає всіх із наступаючим днем Перемоги. І сьогодні у День Пам’яті та Примирення згадує загиблих у роки Другої світової війни. Пам’ятаємо! Пишаємося!
На відео учениця 3-В класу Вероніка Воєвода і її дідусь Леонід Трахтенберг. Дівчинка – учасниця літературно – музичного флешмобу ” І ПАМ’ЯТЬ ВІЧНО ЖИВА…” (проект МПМ “ЗОРЯ”)
Інтерв’ю Лаури Гонсалес із своєю бабусею
Павло Перфілов, (5-Б)
Мене немає на цій фотографії… немає тому, що саме я її робив, 9 травня 2015 року, у день 70-річчя Великої Перемоги: тут мій батько, Дмитро Педорук – перший випускник сш №17 зі своїми онуками – моїми синами Михайлом і Дмитром, які також навчалися і навчаються у ФМГ 17… Але цей спогад підсилений ще й тим, що мій батько частину свого життя і творчої діяльності присвятив возвеличенню людського подвигу у роки Другої світової війни, створив силенну кількість авторських радіопрограм про ветеранів – визволителів… і цю пам*ять про них, про Велику Перемогу і велич людського подвигу в ім*я миру і свободи ми маємо нести крізь покоління, крізь віки.
Вічна пам’ять, і Слава Героям!
З повагою, випускник ФМГ 17, заслужений журналіст України Іван Педорук
Степан П’ятак у січні 2020 року відзначив своє 100-ліття. Секрети довголіття від жмеринчанина: “Їжте яблука і любіть людей – ось вам головний секрет довголіття!” Ветеран великої вітчизняної війни Степан П’ятак завжди вчив своїх дітей та онуків любити батьківщину та поважати людей.
На довгому життєвому шляху Степану Васильовичу довелося пережити багато тих подій, про які ми можемо дізнатися лише зі сторінок підручників та книг. Два страшні голодомори, війна, складний післявоєнний період – незважаючи на всі труднощі життя чоловік зберіг енергію та оптимізм, які допомогли йому стати довгожителем.
Степан Васильович П’ятак – учасник бойових дій, інвалід Другої світової війни, єфрейтор, розвідник 157-го стрілкового полку. Йому довелося пережити голодні і трагічні 1932 – 1933 роки. У 1940 році він був призваний в армію і проходив службу на японському кордоні. На початку війни був у розвідці, перебував у тилу ворога, добуваючи потрібні відомості для перемоги своїх військ. Потім воював на Західному Фронті в 5-й ленінградській дивізії. Були жорстокі бої, бо німецькі війська рвалися на Москву.
Битва була за кожен квадратний метр. Коли прорвали оборону, наші війська пішли у наступ. Згадує, як їх «перекинули» у Фінляндію, у саме пекло, визиваючи на себе вогонь своєї артилерії, щоб знищити угрупування ворога. Коли звільнили Фінляндію, його перекинули на 2 Український фронт. Направляли туди, де не могли прорвати оборону. Мав 22 подяки від керівництва за визволення великих міст: Вітебськ, Смоленськ, Орша, Яси, Кишенів, Будапешт, Прага, Вена. Отримав медаль «За відвагу». Перемогу зустрів у місті Лондіндорф (Австрія). У рідне село повернувся в 1946 році.
Прадідусь Маніна Максима 2-Б та Маніна Андрія 6-Б
Малюнок Соколова Кирила, 2-Б клас
Довгалюк Юлія
З 5 липня по 23 серпня 1943 року брав участь в Курській битві, яка була одною із ключових за час війни. В історії вона вважається найвеличнішим танковим боєм з 2млн солдат, 6 тисячами танків і 4ма тисячами літаків.
Пройшовши всю Курську дугу, мій прадід брав участь в боях за визволення України. Указом від 05.09.1943 року був представлений до нагороди «Медаль за відвагу». В листі описано його подвиг: «В боях за село Каротич и железнодорожную будку 27 августа и 28 августа своими смелыми действиями мобилизовал личный состав для броска в атаку и принял самое активное участие в атаке. В этом бою он лично уничтожил 10 гитлировцев.»
В нагородному листі написано: «За время пребывания в разведроте тов. Ящук показал себя дисциплинированным, в боях смелым и мужественным воином. 31.01.1945 в районе г. Адонь группа, выполняя задание командования в составе группы в период, когда бригада находилась в окружении, непрерывно вели разведку сил противника и всегда заранее предупреждал о намерениях противника. В районе кирпичного завода, что 1,5 км южнее Адонь встретились с группой немцев до 10 человек и завязали с ними бой, где 4 человека было уничтожено, а остальные были обращены в бегство. Достоен правительственной медали «За боевые заслуги».
З 16 березня по 15 квітня війська 2-го і 3-го Українських фронтів брали участь у Віденській наступній операції.
9 травня 1945р., в день підписання акта про капітуляцію фашиської Німеччини, мій прадід знаходився у Відні, де і зустрів перемогу.
Цей шлях пройшло багато солдат, наших рідних, просто співвітчизників. Наше головне завдання – завжди пам’ятати.:
Ти пам’ятаєш тих, хто в полі,
Хто вдень і в ніч без страху
Боровся ради волі?
Розвіявся їх прах…
В землі, по якій йдемо,
В воді, яку ми п’ємо –
Ми маєм жити з вдячністю,
З надією в очах.
Велика Перемога для нас,
Для наших рідних.
Хоч поруч їх немає,
Та пам’ять йде крізь час.
Для нас одне бажання –
Не вбити їх старання,
Щоб мир, який ми маємо,
Так свято берегли. .
Війна життя збирає,
Війна життя ламає.
Та віру й світлу пам’ять
В серцях вже не убить.
Вірш Довгалюк Юлії